Рух леза. Різкий біль прориває душу. Перше капля крові стікає по руці і одиноко падає на бруківку. „Невже це все? Ще хвилинка, і життя закінчиться",- думаю я. Кров стікає і капає на бруківку. Я нарешті навчився плакати. Небо плаче зі мною, змиваю кров, і цей слід переслідує мене. Останнє що я побачив було твоє обличчя, твій переляканий погляд... останнє що я бачив... Темрява...
— Це все?
— Ні, не все. Ти ще не помер.
— Чому?
— Я даю тобі шанс
— Навіщо? Адже це мій вибір.
— Ти слабкий і жалюгідний, глянь на себе!
— Дійсно, я в крові і мокрий, той що? Зате я щасливий... тепер. А ти хто?
— Ну... скажімо так, я—частка тебе
— Ну-ну. А ти знаєш, як це, коли Ти—це Біль, коли сльози обпікають тебе, коли вночі, ти лежиш і душа кричить від безсилля...?
— Ти думаєш я тебе пожалію?
— Ні, не треба, я не потребую жалю, лише слів.
— Глянь хоча б на нього, йому не легше.
— Але він сильніший, він кращий від мене у всьому, в тому числі і в цьому.
— Заздриш?
— Ні, друзям не заздрять, за них радіють
— Ну то згадай друзів...
— Що забувають
— Кохання, що дарує крала
— А потім забирає, і безжалісно кидає тебе на шипи!
— Ти маєш жити!
— А сенс?
На сцену виходить Вона
— Вовчик, ти що зробив?
— Це ти, ТИ, ТИ!!!!!!!!!!!!
— Прости...
— Забудь, прощай
— Ти все вирішив?,- істота нарешті здалась
— Так
— Як хочеш
— Дякую.
Я просинаюсь над зошитом. Моя футболка мокра. Кров? Ні, чай. Записка ”ТИ МАЄШ ЖИТИ” мене врятували FUCK!!! А може з даху? Стою на краю. Ще крок. „О, знову гроза” думаю з посмішкою. Біль. Темрява.
— Знову ти
— О, привіт, а я вже скучив
— Чому ти так хочеш померти?
— Просто. Бо не можу жити
— Добре, врятував раз, врятую ще раз...
— Знаєш, я все рівно це зроблю, колись, коли не буде тебе поруч...
Ще одна зірка згасне, Всесвіт постаріє на секунду, а я... а я просто зникну. Сам..
ID:
309740
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.01.2012 16:40:31
© дата внесення змiн: 28.01.2012 16:40:31
автор: Mr.Keyn
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую. в таких творах легше переживати все=)
Як сумно хочеться обійняти та пожаліти...
