У місті вкритому пітьмою,
І жахом повною рікою,
Де в повню чути пісню вовка,
Жила одна старенька довго.
Вона бродила темним лісом,
І вЕла бесіду із бісом,
Туман гарантом був безпеки,
Собою вкрив він всі секрети.
Коли раз в місяць мала знак -
Як помирав черговий грак,
Закопувала пір'я під кущем,
Сама вкривалася старим плащем.
Старенька мала йти в дорогу.
Складала речі на підлогу,
Замотувала в хустку зілля
(На випадок, якщо безсилля).
І ось із міста серед ночі
Ішла куди не бачать очі,
Ішла туди, де несли ноги,
Знаходячи нові дороги.
А коли вийшла вже із міста,
Витягувала грудку тіста.
Лиш по шматочку відривала -
Так за собою слід лишала.
Те тісто,щоб не заблукати,
Тяглось дияволу у хату.
Бо кожен раз, як амнезія.
Все забувала. І про зілля.
До біса та стара ходила,
Контракт продовжити хотіла.
Щораз старалася довести,
Тягар життя що має нести.
А чорт її перевіряв,
Про справи різні все питав,
Питав, чи того заслужила.
"І так добряче вже прожила!"
Та раз, коли загинув грак,
І був для неї, ніби, знак,
Залишилась стара у хаті.
Здалося їй, що час вмирати.
Повішала у шафу плащ,
Ну а сама давай у плач.
"Побачила на світі купу всього.
Кінець життя приходить мого!"
Та в місто вкрите вже пітьмою,
Де вовк співає пісню в пОвню,
Прийшов до жінки дивний гість.
На диво, то був чорний біс.
Він дуже сильно здивувався,
Що у цю ніч він сам зостався.
Стара до нього не прийшла,
Контракт новИй не принесла.
Чорт запитав: "У чому річ?
Чого ти вилізла на піч?
Огорнута у дивне вбрання,
Так ніби ніч оця остання?
Чого не склала свОї речі,
Не взяла торбу ту на плечі?
І стежки з тіста вже нема.
Де зілля чарів дивина?
Невже ти хочеш вже померти?
От так от ноги тут простерти,
Зотліти на печі сама?
Бо родичів живих нема.
Я сам приніс тобі угоду,
І зілля кинув вже у воду.
Ти випий тільки лиш до дна.
На ранок будеш знов жива!"
Та обернулася повільно,
І перед бісом на колінах
Просила щиро дати смерті.
"Вже досить жити! Треба вмерти!
Я пережила і батьків,
Коханих всіх чоловіків.
Я поховала їх достатньо.
Дітей не було - от прокляття!
Кому тепер така я треба?
Я на землі, вони на небі.
А діти десь у небутті.
Для чого жити в цім житті?
Я кожен раз ішла до тебе,
Бо думала, щось вийде в мене.
Із вічно-молодим лицем
Стара душа вже чує щем.
Не можу далі на землі!
Лиш смерті прошу я собі!
Усе, що було - все на марно.
І жити вічно - мОя кара.
Ти зрозумій мене, лукавий,
Страшний ти чорте кучерявий,
Я була твОя більш століття!
Зісохли всі за час той квіти!"
Той подивився якось м'яко,
Ніби, не чорт, а справжній янгол,
І змилився він над старою,
Іззовні - вічно-молодою.
Вже перші промені світанку
ЗаглЯнули в віконце зранку.
Та нІкому було вставати,
Тягар життя знов підіймати.
В той день повітря пахло зіллям,
Вітер приніс його звідкІллясь.
Так стало мирно в місті тому,
Позбулося воно від втоми.
Не вкрите місто вже пітьмою,
Лиш з щастям повною рікою,
Тепер вже чути пісню пташки.
Старенька вмерла. Їй там краще.
22-24.01.2012
ID:
308749
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 24.01.2012 11:06:35
© дата внесення змiн: 24.01.2012 11:06:35
автор: lady_julia_ua
Вкажіть причину вашої скарги
|
