Мій сад сьогодні, мов магніт,
кристалів льоду наморозив, -
на кожній гілці, ніби цвіт, -
голчасті квіти. Я – в тривозі,
бо велич зимно-льодова
для мене й саду особлива, -
важка корона снігова
і сила в неї – нещаслива.
Мій світ, мов брость, чекав весни,
у саду також мрії схожі.
Зве ця пишнОта – спи, засни…
Радіють їй лиш перехожі.
Твій погляд – холодом мечів.
Квітучий жах – оскліло гілля.
Кого ти вгледіла вночі?
Яке наварено чар-зілля?
Я знаю – дзеркало зими…
Тобі у серце лід поцілив,
тому і «Ні». А як же «Ми»?
Невже, Амуре, сплутав стріли?
Мій світ сьогодні, мов магніт,
Кристали-голки наїжачив…
Зима кохання вбила цвіт.
А сад все спав. Йому пробачу.
