|
Кохання – справа чарівна, важка і таємнича. Хто хоч раз відчував його у своїх чи чиїхось очах, ставав невід`ємною частиною Всесвітньої планети Любові, відчував, як важко любити і як приємно бути коханим.
Однак – досить філософії. Час починати казку. У селі на березі моря жили хлопець та дівчина. Як і у всіх казках, прийшла пора – покохали одне одного. Відтоді Семен і Орися були завжди разом. Батьки вже і про сватання подумували, т а не так сталося, як гадалося.
У багатьох казках є злі чарівники. Яким вітром, радше, яким торнадо цього сюди занесло - не знаю, але сама бачила, як він прилетів з потоком повітря, що крутилося по спіралі.
Чарівник виліз на гору і огледів село.
- Треба ж – в таку глухомань відіслали працювати! Начальство називається...
Раптом чарівник(якого, до речі, звали Бом) помітив Орисю. Дівчина відразу сподобалася йому. Тому Бом вирішив викрасти її.
Як же ж він розсердився, коли дізнався, що Орися віддано закохана, і Семен її любить! Адже проти взаємних почуттів він був безсилий. А почуватися безпомічним він страшенно не любив. Тому дуже швидко знайшов у селі дівчину Ірину, яка давно любила Орисиного Семена. Вчарував її, щоб допомогла йому.
Одного разу, коли Ірина та Орися гуляли біля моря, Бом причаївся за скелею. Ірина під чарами перша почала розмову:
- Ти ще досі любиш Семена?
- Так. А чому запитуєш?
- Не любить він тебе, Орисю. Жаль мені тебе. Стільки часу голову морочить, а до мене в середу і свататись обіцяв...
Орися спробувала стримати гнів:
- Не вірю! Семен чуйний, добрий і чесний, він любить мене...
- А оце бачила? Сам подарував, - мовила Ірина і дістала красивого дерев’яного лебедя, який Бом вчора викрав з дому Семена. Такого ж лебедя, зробленого власноруч, Семен колись подарував Орисі. Ще й сказав, що ці два лебеді – символ їхньої вірності. Орися ледь не втратила свідомість і вхопилася за скелю.
- Не вірю... Не вірю...
- Не любить він тебе, бреше, мов ганчірку на дорогу, а на мені одружиться, бо любить мене! – вела далі зачарована Ірина.
- Ні! – скрикнула Орися. Побачивши, що Ірина досить добре психологічно попрацювала, Бом метнув свою невидиму сітку в Орисю. Але, оскільки дівчина ще вірила в почуття Семена, просто була ослаблена брехнею зачарованої Ірини, то не здалася, як думав Бом, то перетворилася на прекрасну білу лебедицю, злетіла в небо і зникла за хмарами.
Через кілька днів в селі з'явилася біла лебедиця. Вона довго кружляла над хатами, а потім опустилася біля Семенового обійстя.
Хлопець зажурино сидів біля будинку. Сьогодні знову до нього прийшла Ірина. Вона допомагала по господарству, заспокоювала Семена,але той думав тільки про Орисю.
- Ну годі журитись, знайде ще сто таких Орись, любий... З очей лебедиці закрапали великі прозорі сльози.
- Ні, не знайду !Не називай мене любим !Я люблю тільки Орисю ...
Раптом біла лебедиця , що сиділа коло обійстя , підлетіла до хлопця і мовила до нього:
- Справді любиш Орисю? І ніколи не кривдив її?
- Ні, не кривдив. Люблю її більше за себе... Тільки де вона – ніхто не відає...
Раптом у лебедиці голівка перетворилась на дівоче личко. Здивований Семен впізнав Орисю і ступив до неї:
- Орисю, люба, що з тобою?
- Ні, ти ніколи не позбудешся моїх чар! Ні йому, ні мені не дістанешся! – раптом пролунав голос Бома. Лебедиця почала розчинятись у повітрі, танути на очах. Семен підхопив її, але вона вислизала з рук.
- Врятуй мене... Силою почуттів... Наших... Вірних... Вічних... – слабко промовила вона і заплющила очі.
Раптом її вуста обпалив довгий гарячий поцілунок...
Коли Семен відкрив очі, ні Ірини, і Бома не було. А в обіймах він стискав Орисю – так, не лебедицю з Орисиним личком, а Орисю в легкій білій сукні... Його любу Орисю...
Звісно, все закінчилось добре – весіллям. Скажу лише, що Ірина назавжди зникла з їхнього села. Її знайшли добрі люди за багато сот кілометрів. Дівчина була непритомна і нічого не пам’ятала з того дня, як вперше побачила Семена. Ірина так і лишилася в тому селі, а в свій час зустріла вродливого сина мірошника, який щиро покохав її... Ну що ж, і вона має право на щастя. Дівчина не по своїй волі допомагала Бому - він її зачарував.
А Бом? Його дискваліфікували за злість і відіслали у підмайстри. А до села замість нього відправили добру чарівницю Синь. От і все.
ID:
305498
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.01.2012 10:27:42
© дата внесення змiн: 10.01.2012 10:27:42
автор: Оля14
Вкажіть причину вашої скарги
|
