Сон охопив вже суцвіття,
Сплять золотаві мости...
Ген у тонкім верховітті
Линеш знов росяно ти...
Казкою сходиш чарівно,
Блиском торкаєш уста.
Я піднімаюсь – й не дивно,
Що снів торкнеться рука.
Ніжність рожевого трунку
Ти заховав у весні.
Вишня блакитні цілунки
Знов сипле в очі мені.
Ніжність чарівного саду,
Ніжність барвистих очей...
Знов ми тремким водоспадом
Линемо в диві ночей.
Ніжно, рожево й тремтливо,
Солодко й п’янко, як в сні...
Знову у небі журливо
Линуть веселкові дні.
Дуже жіночно й казково
Нічка торкає очей.
Ніжність твоя веселкова,
Де ж вона?
В крилах ночей...
Тільки у сні сипле ласка
Знову п’янкі пелюстки...
Там лиш закохану казку
Створюєш росяно ти....
