Немає щастя у житті,
немає долі...
Роки - барвисті,молоді ,-
мов дим у полі.
Спинися,вітре,- не здувай!
Спинись,- благаю!
Борись,надійся і шукай,-
відповідає.
Іди сміливо до мети! -
Не озирайся!
Що залишив позаду ти -
не плач,не кайся.
Завжди будь впевненим в собі,
забудь про серце!
Хай проросте воно в тобі
скаженим перцем!
В самокопанні не конай,
якщо і вбити...
Борись,надійся і шукай,-
як хочеш жити.
Стікає кров"ю небокрай...
Сльозяться очі...
"Борись,надійся і шукай",-
вуста шепочуть.
До хрусту в пальцях кулаки,
Напруживсь мозок...
Куди й поділися роки,-
рішуча поза...
І тільки болісно щемить
гаряче серце -
Не хоче,вперте,- ні на мить!-
ставати перцем.
Мені вірш сподобався. Але я не згодна з тим, що людина не повинна зиратись назад і каятись, визнавати помилки. Звичайно копатись в собі не потрібно, але подивитись на себе збоку корисно, щоб осмислити зроблене, чи свого часу не зроблене, а потім виправити ситуацію, змінитися. (Може я неправильно щось зрозуміла)
Безперечно треба боротися, сміливо йти до мети, вірити у себе.
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Ви не зрозуміли - це ж вітер мені радить,щоб я не озирався,а йшов напролом,став жорстким,жорстоким,якщо хочу вижити у цьому світі. А осмислювати зроблене.чи не зроблене - це і є самокопання,яке і є корисне для удосконалення своєї Душі.
Сила ! 
