́́́Воззріс на узвишші, як виклик вікам,
Амбітного Мюнца творіння.
Довкілля скорилось умілим рукам -
Палац тут постав по камінню...
Ще Стас Понятовський, коронний поляк,
Се місце обрав за осідок.
І свідки тих літ не зотліли в полях,
Бо тут що не камінь, то свідок.
Плато крем"янисте тут Рось обняла
Стрімкими ручай-рукавами,
В полон свого серця навіки взяла
Сей замок і парк сей, і камінь.
Держави не вічні... Поляків "пішли",
А Корсунь пристав під Росію.
Вже князь Лопухін тут проводив бали
І... жито в околицях сіяв!
Шпилі аж до неба на кожній із веж
І готика вікон сувора.
Ген, здалеку, в браму в"їжджає кортеж,-
Вже в клопотах стайня й комора.
Коли найясніші з далеких країв
Звертали у Корсунь, до замку,
Тоді вже веселкою сяяв, горів
Сей райський куточок до ранку.
Тінисті алеї, мости через Рось,
Довершена цнота скульптури.
Се диво з Європи утілював хтось,
І був він романтик з натури.
Наталка і Ян на бузковій горі
Серцями навік поєднались.
Ступивши удвох на урвистий поріг,
Водою Росі обвінчались.
Легенда красива, в віках не вмира -
(Історія випадки знала!).
Відтоді Янталкою зветься гора,
Де панська альтанка стояла...
Буремні над світом кресали роки -
Творилась історія краю,
Та замок в обіймах красуні-ріки,
Як красень і сам виглядає!
́
Гарно розповіли,цікаво,змістовно. -не знаю,чи це саме той замок,про який ведеться розповідь у Вашому вірші,бо в Курсуні мені ще не доводилось бувати...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, це саме наш, корсунський, палац Лопухіна-Демидова. Дякую за гарний відгук і прекрасну світлину!