То лився час рікою,
Водою, що реве й горить,
То затискав свій плин рукою,
Лиш зупиняючись на мить,
Перевертався, через край,
Втікав до неба у низи,
Та під грізн́ий собачий лай
Щораз біг швидше у рази;
Він сокіл, віл та вітровказ,
зигзаг, ріка та золото,
Він крик, вазон чи ананас,
волання грізне молота...
Він водопадом розбивав
Ущент всі камені мостів,
І поміж камені втікав
Позаливавши слоєм рів,
А то раптово зупинявся
Стовпом у древнім зіккураті,
Чи то пак розчинявся
Безмежним пилом по палаті;
Він сіль, амінь та злий мольфар,
каміння, хром й медове пиво,
Він бог, ескіз і інвентар,
щоб малювати нове диво.
