Закислі хмарами повіки тру руками.
Крапки між нами...Сню тебе ночами.
А вдень ненавиджу і кидаюсь словами,
Листівками та довгими листами.
Що сталося? Що трапилось між нами? -
Маленьнькі мрії, спогади і драми...
Ми, мов злодюжки кутаєм ковдрами
Й ховаємо за сімома замками усе оте,
Чим мучились роками.
Вгризаємось у "не таких" зубами.
Кохаємо і падаєм без тями десь там,
Де кожен з нас буде і був один.
Я чиясь гореносна дочка,
А ти чийсь блудний з сивими очима син.
Ми, мабуть, виглядаємо щасливими зі спин.
І, може, навіть станемо героями картин
Якогось там аматора абсурду,
Якому просто трішечки не вистачає глузду
На думку всіх простих земних людей.
Ми не привязуємося до місць, речей.
Лише до слів, мелодій і ночей,
У домі тих, чиїх міцних плечей
Нам не стає серед чужих очей...
Холодних та пустих очей...
Між нами відстань...
І вона пече...
Це просто геніально! Без перебільшення - геніально...
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви мені так піднімаєте настрій своїми коментарями... Я читала цього вірша на зустрічі, щоправда тоді сильно перехвилювалась... Теж люблю цього вірша... він живий... дихає... про усіх нас, не таких як усі, творчих людей... адже ми вирізняємось вразливими душами... Щиро Вам вдячна, що читаєте так вдумливо, намагаєтесь вказати на описки і порадити кращі синоніми...
можливо це помилкове враження але чомусь відчуваю скорботу, читаючи..
прекрасний доробок=)
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В будь-якому випадку, це вірш для небагатьох "нашинських" обраних... моїх обраних... обраних мною... де кожен рядок, мов пекуча істина викликає трепет і щастя від розуміння, що ти, як написала В.Полозкова "Потому что я реагент, вызываю жжение.Напряжение,
Легкое кожное раздражение;
Я свидетельство вашего поражения,
вашей нарастающей пустоты."