Моя відвертість до життя
Осуджена Артемідою твоєї душі
Храмом правосуддя і вироком долі…
Найвища апеляція лише Бог
І той сьогодні зайнятий не нами!
Люди можуть втомити навіть його…
Спокою, хочеться всім! Лише, осінь ,
Призвана виконувати розпорядження,
Роздягнувши дерева з мантій кольору сонця...
Тінями по вікнах твого серця,
Холодного вечора сухий надобраніч,
Відвертість, до життя
Осуджена Артемідою твоєї душі,
Прощається листям з асфальту кохання
Не твого, не мого, не нашого…
Забутого кимось - відвертість в мовчанні.
