Торкнутися хмари маківкою мрієш?
Упасти колінами в сніг, що цнотливо
вкриває Вершину. Завмреш полохливо
і з голосу дрожем нічого не вдієш.
Відразу забудеш про стомлені ноги,
набридлий рюкзак і загублену карту.
В дорозі долав – бо воно того варте -
холодні й підступні річкові пороги.
Лиш два кілометри. Це не Аннапурна*.
Це просто - Говерла. Щороку завзято
колесами джипів в державнії свята
гвалтована в теплім комфорті безжурно.
А я на колінах стояв на вершині.
І друзі-студенти, що поряд мовчали,
здивовано душі Говерлі віддали -
до болю вдивляючись в обрії сині.
Ми - ніби над світом і ближче до Бога.
Та слави нам башт вавілонських не треба.
Тут кожному варто звернутись до себе -
очистивши душу, забувши тривоги.
В долонях тримаючи нас кам’янистих,
Вершина свої таємниці відкрила.
Не ми цю красу, а вона підкорила
нас знову – дитячо-щасливих і чистих...
_________________________________
*Аннапурна - один з піків-"восьмитисячників" у Гімалаях