Ніч дотліває, як спалена свічка,
Зорі тихо прощаються з місяцем.
Морок ліниво димком розвівається
Що ж, ти пішов так пішов.
Ти залишив мені посмішку відчаю
Лагідний вишкір утрачених снів
Руки обпечені ярими спічами
Й від поцілунків на віях росу.
Місяцю, рідний я не хотіла,
Просто не знала, що зраню тебе.
На твоїм тілі від мене лиш опіки,
Шрамами сивими вкрилось усе.
Ти зрозумій, від моєї любові
Все навкруги зайнялося вогнем.
Я ненароком, спалюю душу,
Серце калинове з болю горить.
Місяцю, ладо, так буде краще,
Ти будеш в небі, я ж – на землі.
Звідти до тебе вже не досягне
Полум’я ніжних моїх почуттів,
Та я з тобою, навіки залишусь,
Срібну доріжку лише не гаси.
Поетично!!! Пробуйте шукати своїх слів(не вживати чужі - срібне світло там, "зорі прощаються з місяцем" - так писали давно до нас, а якщо прислухаєтесь - навколо Вас - цікаві і слова і порівняння!!! (просто, порада, як захочете, бо мені подобається Ваша поетика!!!)
Гапочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за об*єктивну оцінку я розумію, мабуть я поспішила його висвітлювати, дійсно потрібно трохи допрацювати
