Не чави метелика рукою.
Чи відчуєш біль його сповна?
Слід на склі запеченої крові
Кольору мускатного вина.
Ти ж не маєш крил таких яскравих...
Адже й сам тоді б ураз злетів.
На спині лиш паралельні шрами
Вирвали, сховати не зумів.
Розглядаєш ти шаблон комахи,
Копію себе, лише без крил.
Ні, ти опустився до мурахи,
Дивно, що тебе ніхто не вбив.
Та нехай вже так, це твоя доля.
Ти приречений, як весь цей білий світ.
Нащо опиратись Божій волі?
Він веде нас всіх, мов справжній гід.
Любиш ти кидатися словами...
Лиш одні слова, багато слів...
Ходиш околяса, манівцями.
Попилом би був, давно б вже стлів.
Ти не маєш мрій і цим щасливий?
Думаєш - це щастя, любий мій?
Проти цього світу ти безсилий,
Адже голий пхнешся в кодло змій.
Те, що є для тебе сущим благом,
Згодом може обернутись справжнім злом.
І подоба дійсності - омана,
Просто синтез і конфуз проформ.
Все для тебе просто і буденно:
Дім, як дім, кохання - сурогат.
Радість - просто назва розважальна
Не людина ти, якийсь примат.
"Щастя" - слово, щоб дурити інших.
Секс - остання з підбірки проформ.
Це коктейль, хвилинне поривання,
Виконання механічних норм.
Відчуваєш збудження миттєве,
Згодом весь знеможений, зужитий геть,
Наче та матерія, з якої зроблений,
Дрантя, шмаття... Що ж для тебе смерть?!
Ти увесь, мов дихаш апломбом,
Тож слебезування твоє геть смішне.
Виглядаєш туполобим снобом,
Сатирично висмію тебе...
Ти на боці янголів, а як же ж!
Свого часу, меж чітких синок.
Підлабузник і тюхтій заразний,
Мов води протухлої ковток.
Розчавив? Ну як? Уже щасливий,
Сута дріб'язковість тюхтія...
Що ж... життя завжди вбиває справжню ніжність...
Решта - складники буття.
Вже, мабуть, всоте перечитую цей вірш, а він щоразу справляє на мене таке ж враження як і тоді, три роки назад, коли я вперше з ним познайомився. Дуже класний. Це так, просто щоб Ви знали. Подумав, що автору буде приємна така дрібниця
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ахах 
ти мене розсмішила
