Ти усе розумієш, бачиш.
Тебе не обдурять смайли.
Ти зі мною смієшся, плачиш.
Я з тобою так само. Файли...
Переписки нічні та вірші.
Заяложена вічна проза.
І мелодії чарівніші
За усі передлітні грози.
Скопійовані чиїсь фото
Кілобайтами в моє серце.
Ілюзорне червоне авто,
Що чимдужч крізь екран несеться.
На столі пісочний годинник.
І мої невгамовні руки.
Я курсором гортаю збірку,
Що приносить солодкі муки.
Ти - online. Безпричинна радість.
Твій "привіт" - невгамовні смайли.
В мому серці багато таїн.
Копіюю їх знов у файли.
Набираю одвічні фрази
І тисну, божевільна, на Enter.
Та ховаєшся ти одразу.
І кричу в порожнечу: "Де ти?"
Це звичайне маленьке віконце
На екрані мого лап-топу
Заміняє частенько сонце,
Що курсує маршрутом нон-стопу.
І чому ж безпідставні глюки
Викидають тебе з мережі?
І продовжують мої муки,
І чекання мої безмежні.
І мені неважливо що це,
Як назвати мої поривання.
Я гортаю й гортаю фото,
Що приносять солодкі страждання.
Я пишу у нотатках "Вірші",
Я кидаю на стінах прозу.
А за вікнами в ці моменти
Шаленіють осінні грози.
Не читаєш ти їх. Даремно.
Зазираю в твоє віконце.
Та це все неважливо, напевно,
Бо натхнення дарує сонце.
Я старалась! Мабуть, просканувала через вірші шмат вашої добротної душі... Хоча. скоріш випадково... Хоч у випадковості не вірю 
