Он ничейный и всехний – эти зубами лязгают, те на шее висят, не сдерживая рыдания. Она жжет в себе эту детскую, эту блядскую жажду полного обладания, и ревнует – безосновательно, но отчаянно. Даже больше, осознавая свое бесправие. Они вместе идут; окраина; одичание; тишина, жаркий летний полдень, ворчанье гравия.
(c. В.Полозкова)
Я зараз марно намагаюся заснути.
Мене не тішить перспектива снів.
За цей період встигла я збагнути,
Яка важлива, часом, пара звичних слів.
Мені вже без різниці з ким і де ти.
Важливо те, що ти тепер чужий.
У небі "ми" були лише комети.
Та все ж маршрут польоту, любий, збережи.
Я думаю. В мені живуть картини,
Як ти в цю мить із нею віч-на-віч,
Як твої руки опускаються все нижче спини
І плавно падає шовкова спідня з пліч.
Ти - джентельмен. Ти - раб краси у всьому.
Береш на руки плід своїх бажань.
І вас повільно зламує солодка втома.
І ви їй піддаєтесь без вагань.
Цілуєш ніжно її тіло, неначе пензлем,
Так уміло виводиш лінії і нечіткі малюнки.
Такі чудесні твої візерунки!
Ти п'єш так жадібно і ненаситно її вроду.
Ти п'єш її неначе воду.
Та спрагу не втамуєш цим солодким трунком.
А я шукаю порятунку, бо знаю,
Що твої цілунки не потрапляють в мою лунку.
І я страждаю. Та ці муки іншого ґатунку
І не виходять за лаштунки мого нагрудного малюнку.
Ти - янгол! Я їй нишком заздрю.
В обіймах твоїх ніжиться, а я...
Кричу у пустку: "Що ж, дурепа, празнуй!
Усе як ти й хотіла. Ти - одна."
Я втомлена і мої спраглі очі
Так мріють зазирнути в царство снів.
Та ти не сам. Ти з нею всі ці ночі.
І я не залишаю цих світів.
Насправді ж, знаєш, я забула, хто ти,
Кому пишу рядки ці уночі,
Чому так душить круговерть скорботи,
Чия рука сповзала по плечі.
Я йду. Мій шлях веде мене в нікуди.
Паломництво стежками вмерлих мрій.
Навколо тіні. То, напевне, люди.
Та не кричить ніхто, не каже "стій".
Часом самотньо. Дощ зі мною лише.
Так важко, знаєш, прокладати шлях одній.
Можливо, хтось колись таки напише,
Про "дві комети" (шлях, мов порух вій).
Мейстерно. Справжній богемний вірш. В стилі епохи модерн (трохи). Цікаве поєднання чисто волошинського космізму з лірізмом Ахматової. Але по суті - дуже оригінальний вірш.
Інга Хухра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Естетство-бiда,таких,як ми.Я теж поцiновувач краси у всiх ii проявах.Будемо жити далi i дарувати красу тим,хто на ii заслуговуе(вибачте,немае укр.шрифту)
Буду рада почитати ... Спасибі за коментар
Спасибі, що прочитали, приємно....
нічого... це - історія
