***
Може пізно, може, дуже рано,
І про що не думав впродовж літ,
Став похожим я на Донжуана,
Як справдешній в пустощах пііт.
Що зробилось? Що зі мною сталось?
Кожний день колінам іншій рад,
Кожний день до себе гублю жалість,
Не змиряюсь з гіркотою зрад.
Збережи мене, моя погорда,
З міткою твоєю я такий:
Вирування на душі холодне
І бузковий шелест голубий.
Я жадав і серця не лоскоче
Млість в чуттях і ніжних і простих.
Що ж шукаю я в очах жіночих
Легковажних, хитрих і пустих?
На душі заскніло від заходу.
Все те саме чутно крізь туман, -
Є в чуттях відплата за свободу,
То ж приймай і виклик, Донжуан!
І, приймаю виклик на змагання,
Бачу я, мені одне і то ж, -
Шана хузі в синю кипінь травня,
Кликати любов'ю хтивий дрож.
Так зробилось, так зі мною сталось.
До колін припасти іншій рад,
Щоби вічно щастя усміхалось,
Не мирилось з гіркотою зрад.
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
***
Может, поздно,может, слищком рано,
И о чем не думал много лет,
Походить я стал на Дон-Жуана,
Как заправский ветреный поэт.
Что случилось? Что со мною сталось?
Каждый день я у других колен.
Каждый день к себе теряю жалость,
Не смиряясь с горечью измен.
Я всегда хотел, чтоб сердце меньше
Билось в чувствах нежных и простых,
Что ж ищу в очах я этих женщин —
Легкодумных, лживых и пустых?
Удержи меня, мое презренье,
Я всегда отмечен был тобой.
На душе холодное кипенье
И сирени шелест голубой.
На душе — лимонный свет заката,
И все то же слышно сквозь туман, —
За свободу в чувствах есть расплата,
Принимай же вызов, Дон-Жуан!
И, спокойно вызов принимая,
Вижу я, что мне одно и то ж —
Чтить метель за синий цветень мая,
Звать любовью чувственную дрожь.
Так случилось, так со мною сталось,
И с того у многих я колен,
Чтобы вечно счастье улыбалось,
Не смиряясь с горечью измен.
ID:
283757
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.10.2011 19:06:38
© дата внесення змiн: 01.10.2011 19:06:38
автор: Михайло Нізовцов
Вкажіть причину вашої скарги
|
