Відгомоніла золота діброва
Березовим веселим говірком,
І журавлі летять в печалі знову
В заморську даль безжальним косяком.
Кого жаліти? Кожний в світі в мандрах –
Пройде, ввійде і свій залишить дім.
Вчорашнім марить коноплянка марно
З широким місяцем над ставом голубим.
Стою один, кругом рівнина гола,
А журавлів відносить вітер вдаль,
Думок про юність сповнений до болю,
В минулому ніщо мені не жаль.
Не жаль років, розтрачених даремно,
Не жаль душі і кипені бузку.
В саду палає горобина марно,
І навертає холодом сльозу.
Не обгорить палаюче намисто,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як з дерева спадає тихо листя,
Сумні я так розтрачую слова.
Я не сказав нічого вам нового:
Мете часів безжалісна мітла…
Скажіть собі… так золота діброва
На рідній мові вам розповіла.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник —
Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
О всех ушедших грезит коноплянник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветер в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава.
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.
И если время, ветром разметая,
Сгребет их все в один ненужный ком...
Скажите так... что роща золотая
Отговорила милым языком.
