Пліч опліч ми боролись разом,
Стояли в сонце і негоду,
Вдягали форму, наче в свято,
Й одну на всіх ділили воду.
З колін команда підіймалась,
Росли ми з нею рік за роком,
Нас не цікавила погода,
На поле йшли ми гордим кроком.
Змогли ми витримати біль,
І прикру гіркоту поразки,
Та поламався міцний стрій,
За крок до бажаної казки.
Як старший я у цьому винний,
Напевно не здружив я срій,
Пора мені з цим зав'язати,
Й піти у світ пропащих мрій.
Перш ніж щось створювати, потрібно зрозуміти, чи хоча б якась частина повернеться. Тяжко лізти в гору, крізь дощ негоду перешкоди, та коли ти все ж терплячи біль і сльози доходиш до вершини, той "вірний друг" який би мав тобі подати руку, щоб вилізти, просто відвертається від тебе. Ти не втрачаєш друга, ти втрачаєш віру і мрію...
