«Бути собою. (Дещо з мого щоденника)»
Мавко, сон мій в лісі пропаде,
Раптом з тіні в тіло перейде,
Мавко, мила, кров моя тече,
Дай, Боже, крила і вона втече.
(гурт «Нічлава Блюз» - «Мавка», 1992 рік)
20.06.2009. 23:19
Самота. Що вона для кожного з нас означає? Для митця – це можливість розслабитись під звуки рок-н-ролу та насолодитись червоним вином. Для вічно зайнятого – це втеча від буденних справ (роботи, друзів, сірого міста та його жителів). Для мене – це вічні роздуми, які переслідують в ритмі вальсу. Це танець пристрасті і спокою водночас. Це ніжні рухи з «гострим» поглядом партнера. Це той ритм, кінця якого ніхто не хоче! Інший ритм мого життя – гітара! Зараз на ній і граю…
21.06.2009. 18.25
Перебираю акорди собі: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор…І що далі?
Почну спочатку: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор, ре-мінор…Ні, щось не те…
А можливо так: ля-мінор, до-мажор, фа-мажор, соль-мажор. Мабуть, так. Мелодія, мені вже до болю знайома. І ось, нарешті, знайомі слова з моїх вуст вже зливаються з мелодичними звуками моєї гітари. В такі моменти, я відчуваю, що можу бути собою? І забуваю про самоту. Так! Роздуми переплітаються, повернуся до акордів. Як я там підібрав? І вже у «ситих» роздумах: Ля мінор, до-мажор, фа-мажор…
«Сам вигадав?» - Перші роздуми: що? Звідки звуки? Я начебто тут сам…
І я розвернувся…Перед моїми очима стояла зеленоока двадцятирічна красуня… Вона повернула мене до реальності…
«Це авторська мелодія чи як?» - захотіла уточнити моя співрозмовниця.
«Так, десь по ФМ почув…і так, награється щось тут…» «Уммм…Гарно…Погоджуюсь з тобою. Таке відчуття, що ти дихаєш мелодією… - з виглядом знавця кинула вона, - До речі, я – Мавка.»
«Ну…а я тоді - Лукаш» - сором’язливо відповів я.
«Ааа…Невже той Лукаш, що племінник вельми поважного дядька Лева?»
«Так, це я! Мій непосидючий, вічно моторний дядечко. Його поради, фактично, рятують мені життя…»
Нашу розмову перервав дзвінок того ж дядька Лева:
«Ей…Племінничку. Ти де? До нас прийшли гості. Гості, як гості, тому як не дивно вони прийшли «злегка розслабились». Я їм розповів про твій талант гри на гітарі. Ну і що ти думаєш далі? Вони прагнуть почути твій голос… Повір мені, вони фактично вже оскаженіли»
«Ну, дядьку…Я не можу…» - задумливо зупинив я розмову…
«Що в тебе? Ти не можеш врятувати дядька від цих істот, в організмі яких алкоголю більше ніж здорового глузду. Шо там в таке? До речі, де ти? »
Далі, я не знав що відповісти…Дядько для мене – святе. В дитинстві, згадується літо, ті щасливі дні, коли я закидав міські будні… і летів до дядькових теплих розмов. Відмовити йому було важко!? Навіть, не зважаючи те що збоку зеленоока красуня! Дивно, але вона перша хто оцінила мою гру на гітарі…
«Алло…Ти де? Заснув? Давай швидше…Чекаю…» - пішли гудки, дядько злегка розсердившись кинув слухавку.
«Вибачай! – невинно посміхнувся і розвів руками я.- Мушу йти. Сімейні справи. Мені страшенно незручно перед тобою. Ми можемо ввечері зустрітись? Як тобі така ідея?»
«Добре. Давай біля місцевого арт-кафе, завтра о восьмій вечора.»
«Домовились. Тоді до завтра чекатиму зустрічі…»
І я, закинувши гітару на плече, поплентався додому. Та мій настрій не був таким як 10 хвилин тому назад…І тому далі в моїх думка почалися справжні баталії!
21.06.2009. 19:35
Приблизно 15-20 хвилин – і я вже біля сходинок будинку. А за дверима – нетверезі голоси, що співають «Смереку». І перша думка в голові: «Впєрьод, студєнт!»
Двері відчинені ногою – і я побачив у дзеркалі легко стурбований погляд мого дядька. До речі, він був відносно тверезий. Він завжди знав свою міру, на відміну від решти присутніх.
«ООО…Лукаш. Дочекались. Давай забацай «Єстердей»
Навіжені голоси почали скандувати «ЄС-ТЕР-ДЕЙ», аж поки я не почав грати. Цього разу, я вкотре переконався що в даному випадку моя гра – лише розвага для 50-літніх слухачів. А що з цього? Тут я не є собою…
«Непогано! Знайома мелодія! Десь її чула…Гарно граєш!» - почув я жіночий голос.
В той час я не хотів знайомитися з дівчатами. Адже вкотре згадав Мавку. Таки вона мене зачарувала. Але, показавши свою ввічливість, обернувся:
«Дякую.»
«Я – Килина»- посміхнулась вона.
«Ну і ім’я, - подумав я, але вголос сказав, приховуючи глибоку неприязнь: - Дуже приємно… Лукаш…»
«Ви вже познайомились?» - радісно мовила мамця.
«Він такий гарний хлопець…» - почала радісно щебетати Килина.
Я відійшов убік і присів біля вікна. Підійшов дядько Лев:
«Ну, і як вона тобі?»
«Хто? Килина?! – і тут я осторопів я від дядькового питання. – Та взагалі ніяк. А що?»
«Як це ніяк?!» - почув я голос. Знову мама…
«Це ж така гарна, роботяща дівчина…» -от і почався перерахунок достоїнств, який мені аж ніяк не міг подобатися
«Мабуть смішно звучить, але вперше за останній час мені сподобалась дівчина. Хммм…Можливо я і закохався? Хто знає…ЇЇ звати Мавка, ми з нею познайомилися лісу» - ляпнув я. Точно ляпнув, бо збоку з’явилася моя мама:
«Яка така Мавка?! – розсердилась вона. – Це не та що внучка Лісника?!»
«А що, нормальна дівчина…Знаю її дядька Лісовика. І чесно кажучи, нічого погано сказати не можу…Тільки позитивне» - заступився Лев.
«Ах синку, синку! А я так старалася! А я так бігала за твоїм щастя ( в цей момент вкотре відчув настирність своєї милої матусеньки)…А ти? Бачу ще зовсім малий! От тільки та гітара в голові…»
«Ну мам…Ти мене ніколи не розумієш…Як завжди…» - звичайні репліки непорозуміння поколінь
«Менше слів – більше діла! А діло – Килина! Подивися на неї. Справжня жінка тобі буде( мати впевнено так це все говорила). І працювати, а саме головне любить дітей. Тобі вже 20, тому подумай над цим серйозно! Я думаю ти знаєш, про що я . Не малий таки, мабуть…
21.06.2009 22:50
Подальші діалоги з мамою того вечора одноманітні! Вони не мали ніякого відтінку…тільки сірого. Тої сірості, яку мені подарував прихід Калини на вечорниці. Як тільки подумаю про розмову з мамою та про Килину – віє холодом. Таке відчуття, що я відштовхуюся від тих людей, які буквально були в мене за стіною. Називається собі, приїхав до дядька ні літо, а тут приїжджає моя матуся, і крім того, грубо кажучи презентую мені наречену. Саме так, начебто з її вуст лунає «Ось синку, тобі мій подарунок. Насолоджуся!»
Як не дивно, в такі вечори мене дуже тягнуло на лірику.
«Мої ліричні ночі» завжди супроводжувалися віршами. Тим більше, що ніч – і грати на гітарі – ніяково. Всі, начебто сплять! І ось несподівано навіялися такі рядки…
Бути собою…
Хочеться, невже я так близько?
І тихо навколо, трохи слизько…
(Бігаю по колу)
То спотикаюсь, то зупиняюсь…
То стаю добрим, то лаюсь…
Бути собою…
Дивуватися тому хто навпроти…
Казати компліменти тобі (збоку)…
(Немає болю)
Немає сміху – не хочеться додому
Тільки до тебе, де немає втоми…
Бути собою…
Знайшов тебе, близьку по духу,
Я щасливий, нікого і не слухаю…
(Мати волю)
Краще не тільки завтра, - у вівторок
Без режисерів і, навіть, без акторок
Авжеж. Виходить кіно! Режисер – моя мати, акторка – Калина. То справді акторка, цілий вечір від неї я не відчув ні одної краплі щирості. А я її зараз так потребую. ну нічого…зараз 1.22. ночі…ще приблизно 19 годин і я побачу Мавку! Завтра буде завтра, а поки змушений заснути в полоні «живої» самоти!
22.06.2009 13.05
Ранок був схожий на банальні сцени з мексиканських серіалів. Постійно звучали фрази «Синку, йди до Калини!», «Ти чого тут з гітарою! Ти маєш бути з Килиною!» з одного боку (маминого).
Ну а з іншого боку (Килининого) пролунала пікантна фраза «А в тобі щось є! це відразу замітила! Недарма, нас твоя мама познайомила! Чи не так!?»
Я досі не розумів саму суть Килини. Страшенно не люблю людей, в яких немає щирості…в яких в голові є постійні «схеми» їхнього життя…Не цікаво якось, і бридко. Можливо комусь і приємно, але не мені то точно!
І знову мене переслідували…І знов тільки приємне – думки про вечір…Вони, начебто ховалися до мене в кишеню і там залишалися, бо нікому не були потрібні!
22.06.2009 22:40
Вечір! Восьма! Місцеве арт-кафе! Мавка як всі дівчата (тут вона не була винятком) запізнилася
Про арт-кафе я вже давно чув! Правда, ні разу тут не був! Тому, мені все навколо здавалося незнайомим. Все: картини лісу, «кольорові» люди (тому що нагадували лісових образів мені зі старих фолькових казок та пісень). Та, навіть, Мавка! Вона така загадкова досі…
Мавка замовила каву латте. Цікаво те, що вона дуже полюбляла різноманітну каву. Тому, і слухати мені було її приємно. Дивно, те що сам каву не п’ю. А розмови слухаю як певний підлеглий. Невже я закохався???
Під час вечору ми багато розмовляли про мистецтво. Це те, що справді нас єднало! Ми обмінялися власними віршами. Не посоромився і зачитав їй власного «Бути собою» і відверто сказав що присвячую їй. Їй відповідь була тихою – «Дякую тобі…»
19.07.2009 17:30
Вечори в арт-кафе продовжувалися…Вони були різноманітніми: то ми впадали в дитинство і грали в «слова», то згадували відомих гумористів, то співали мої улюблені балади. Бувало, те що ми під вечір разом ходили по лісу. Чесно кажучи, мені чомусь було моторошно! Але впевненість Мавки заставляла мене про це забувати…
Звісно, не все гладко як завжди! Мама почала запідозрювати те, що я пропадаю кожного вечора і повертаюся біля одинадцятої години!
«Ти де пропадаєш, га?» - запитала моя мама
«Та, так проводжу вечори з друзями» - мої губи вже відчували тиск
«Так…Друзі? Вони всі вже поїхали тиждень назад до себе додому. Навіщо ти мені брешеш? А може, це Мавка?»
Можливо, в сучасному світі це примітивно звучить, але власній матері не міг я брехати. Тим більше її очі завжди дивилися на мої.
«Так» - як п’ятирічне немовля соромився я…
І в голові: ось і почнеться зараз! Називається хлопцю 20 років, а виховувати будуть як п’ятирічного…
23.07.2009 23:05
День за днем я почав відчувати те, що я став ближчим до самого себе. Мабуть , це не коректно звучить, але по-іншому це важко передати. Хоча, у мої 20 казати собі, що я найщасливіша людина Землі, мабуть таки рано!
Але одного дня моє щастя перервалося. Це сталося на черговому побачення з Мавкою в арт-кафе. Все відбувалося несподівано та «різко»…
«Ах…Ось де Ви! Ти, Мавка?» - стрімко увірвалася Килина!
«Так, я. А ти, мабуть Килина?» - впевнено відповіла Мавка! Декілька днів тому, я вже розповідав Мавці про мою так звану наречену. Звісно, розмова була не з приємних. Але, Мавка мене зрозуміла…
«Мда, хорошого женишка мені мама твоя підсунула. Але нічого ми зробимо з тебе людину! Я переживаю вечорами, де він ходить. А він, тут з якоюсь пролетаріаткою сільською!»
Після цього, ми пішли додому. Краще сказати, «тупали» від нервів, які ми подарували один одному.
27.07.2009 00:15
Цього вечора, як зазвичай о 8ій годині, я чекав Мавку біля арт-кафе. Чекаю, а її немає. Проходить пів-години, я став переживати! Мавка, якщо запізнювалися то і не надовго. Я відразу пішов до хатинки біля лісу, де Мавка жила з дідом Лісником. До речі, дідусь теж на мене злегка тримав зуб! Тому, і наша розмова спочатку була квола та суха…
«Добрий день діду Ліснику! Знаю, що вже майже ніч! Та більш ніж переконаний в тому, що кого не кого але зараз Ви хотіли б бачити точно не мене! Але Мавка зникла…»
«Ба…Взагалі-то, вона не зникла! Лише поїхала до своїх родичів в інше село! В її тітки, завтра день народження! Ось і будуть святкувати!» - спокійно відповів старець мені.
«Жаль! Та, чому вона мене не попередила Тоді, доброї ночі» - сумно сказав я
«Доброї…» - кинув мені очима.
05.08.2010 16:00
В наступні дні все начебто ожило навколо мене! Всі щасливі, і це чомусь мене поки не дивує! Дивує лише те, що пройшло вже більше тижня а Мавки досі немає. Я часто ходжу до дому Лісника. Та ніяк її там не помічає. Виходить – ще не приїхала! На жаль…
Мама радіє, Килина не менше! З днем їхня радість вже стала мені набридати! Мабуть, так не можна думати про рідних і близьких! Мама – то рідна! Але ж Килина – вона взагалі чужа людина для мене! І при тому, всі знають, що я люблю Мавку! Але кому тут до цього діло…
07.08.2010 19:30
Проходить ще 2 дні! Вже час їхати, і мене тут вже нічого не тримає…Мавки досі немає.
Вчора, я побачив Лісовика! Старець мені сказав, те що онучка вчора дзвонила, просила передати що все добре! Їй дуже сподобалось в тітки, тому вона і вирішила в неї ще погостювати…
І сум знову зі мною! В моїй кишені…
Я зібрав речі! Визвав таксі, і поїхала на автостоянку!
Таксі проїжджало мимохідь Діма Лісовика! І я побачив Мавку! В той момент, я не розумів що відбувається зі мною. Щосекунди я віддалявся все далі і далі від свого єдиного справжнього кохання! І до Мавки не міг вийти! «Ах…який я телепень? Навіть, не взяв її мобільного! От така твоя турбота…»
26.12.2011 13:15
Сьогодні, я приїхав до дядька! Начебто, нічого не змінилося! Я досі постійно думав про Мавку! Тому і зацікавився у дядька про неї. Він мені відповів, те що Мавка вийшла заміж і тепер живе зовсім не тут…
Звісно ж далі, я вже і не бажав шукати Мавку! Я розумію, вона щаслива. А навіщо руйнувати або, навіть, втручатися в чуже щастя? Звісно ж, не потрібно…І знову повторюю собі «Вона щаслива, і це головне». Навіть, не зважаючи на те, як мені ця ситуація була болючою…
11.02.2011 23:40
Сьогодні відбувся мій перший виступ в Луцьку. Він, взагалі був першим! Нарешті, мою гру оцінили по-справжньому. Рідні стіни, велика кількість друзів, «скажені» посмішки глядачів допомогли мені! Вкотре, переконався, що це, справді, є моїм!
На виступі я замітив Мавку! Скажу чесно, спочатку для мене це був маленький шок! Так і є, я давно втратив надію її побачити і змирився з її новим життям! Вона сиділа за столиком з незнайомим мені чоловіком! Мабуть, це її чоловік! Мавка не вирізнялася з поміж інших присутніх! Вона тихо аплодувала моїм пісням. В той момент, я міцніше стискав гриф моєї гітари! В той момент, я відчув по-дорослому що таке бути собою…
ID:
270505
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.07.2011 13:29:28
© дата внесення змiн: 16.07.2011 13:32:22
автор: Антон Геч
Вкажіть причину вашої скарги
|
Класно бути собою..мабуть.. 
