Він приїхав до Львова, коли цвіли тюльпани…
Із самісінького Риму, у брилі з лози…
Його очі – мов дикі потуги грози,
Несумісні з моїми як Веди з Кораном…
Я чекала на нього вокзалами й небом –
Мого дивного френда з далеких світів…
З - поміж сотень на правду зворушливих слів
Я змогла ледь просипіти – рада за тебе…
Потім були кав’ярні у скверах і дощ,
Ти щасливий від зливи, мов знаєш мольфарів…
Ти на диво умієш тримати флояру,
І… тікаєш у натовп розбурханих площ…
Ми з наплічником синім одним через воду,
Між байдужих і мудрих до мого вікна –
Я волаю крізь зуби до себе: САМА!
Ти щось ніжно шепочеш про руки і вроду…
Чорні пасма по вилицям – слизько, без руху,
Я навшпиньках до тебе ледь дістаю…
Ти кладеш у долоню браслет з кришталю –
І вбиваєш: Моєму найліпшому другу…
Відчула Львів Гарно змальували психотип хлопця-мандрівника, що є усюди й ніде водночас. Останні 2 строчки сумне, але життєве закінчення. Друг - це теж дуже класно
Darka Lystopad відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сумне, але життєве закінчення. Друг - це теж дуже класно 
Сподобалось. 
дякую!
