Дощ крайнеба тече без упину
На дороги пусті та поля,
Як тяжку та пекельну провину
Все замолює грішна земля.
Листя з клена бентежно зриває
Та кидає додолу в серцях,
І на небі від краю до краю
Райські сльози течуть без кінця,
І на небі моїм заручились
Дощ осінній з тугою душі.
Ми з весною чомусь розучились
Заплітати слова у вірші:
Не тримається рима в полоні,
Не вмістити всю осінь в рядки…
Тихо краплі стікають в долоні –
І крізь пальці минають роки.
Пливуть осінні тихі небеса,
І важчають і падають під ноги,
І те, що бачиш в дзеркалі дороги,
Тече струмками до ріки. Краса –
Це листя, це любов, це два крила,
Це те, що зайвим не бува ніколи,
Це спогади, як ти ішов до школи,
Та не доходив, бо весна була;
Це на волоссі дощова роса,
Це паперовий пароплав в калюжі,
Коли краплями у відкриті душі
Пливуть осінні тихі небеса.
Ні… щось негаразд…
Пливуть осінні тихі небеса,
І важчають і падають додолу,
І згадую, як я ішов у школу,
Та не доходив: дівчина-краса
Дивилась в очі і була моя,
І, обіймаючи, казав їй: «мила,
Коли кохаєш, непотрібні крила
Та інший одяг. Всесвіт, Ти і Я.
Занатдо особисте для вправи.
Пливуть осінні тихі небеса,
І важчають і падають додолу,
І згадую, як я ішов у школу,
Бо знанія – то сила і краса.
Так… слова «знанія» взагалі нема в укр. мові.
Яка краса! яка краса!
Осінні тихі небеса
пливуть.
- Вересень 1996
Хучонок відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мне очень нравится Ваши украинские стихи. и это - особенное.
Очень понравилось!
"
