Він не врятував її тоді,
Не врятував, лиш тільки ті дарунки,
Залишилися в домі і солодкі поцілунки,
Які віддав назавжди їй одні...
Не врятував.. та чи він міг би це зробити?
Напевно ні, бо доля вирішила так,
Назавжди серця кохані розлучити, однак,
Він до кінця буде її любити.
Нехай не ідеал вона, та все ж
В коханні ідеалів не буває,
Із часом почуття стихають і душа вмирає,
Та їхньому коханню вже не було меж.
Він кохав її такою як вона була:
Сумна, заплакана, убога і ... сліпа,
Вона не бачила кохання у житті,
Вона не бачила його, лиш тільки він її.
Він не зважав на насмішки людей,
Від смутку тільки блід,
Не бачила вона цей світ,
В якому так багато щастя й море бід.
В той день надворі сонечко світило,
На небі його тиждень не було.
Їхні лиця з усмішками гріло,
Вона обняла і поцілувала враз його.
На вулиці сумують люди, стоїть ДАІ,
Над дівчиною хлопець плаче,
Не може місця він найти собі,
Живу її він уже ніколи не побаче...
Його душа із смертю в поєдинку б'ється,
Та він не виграв бій, серце до неї рветься,
Пройдуть роки, забудуться страждання,
Та в серці лишиться КОХАННЯ!
