Холодом навіює зима,
Депресію невиправданих днів,
Образилась чомусь вона,
Послала всіх під сто чортів,
Скрижалями таємними холод огортає,
Буденність днів і темноту ночей,
Вона вогонь до серця прикладає,
І заворожує блиск її очей,
Хочеться прорватись крізь сум і страх,
Крізь лід незламний і барвистий,
Однак її чекаєкрах,
Зима, ще довго буде нерви їсти,
Однак прийде весна,
Все стрепенетьсяі зрадіє,
І визирне в вікно вона,
І все одразу зрозуміє,
Що ще не втратила надію,
Що вона живе і прагне жити,
Що зберегла чарівну мрію,
Тепер його буде любити!!!
