Хвилину тому віддав я ключі
(тепер не мені полоскатимеш мізки).
Хочеться десь сьогодні в ночі,
в глухому куточку випити віскі.
Збагнути на колір нічних ліхтарів,
зіпсоване фото на грудях стискати,
згадати як я тобою хворів.
Мабуть все одно нема що втрачати…
Стрибаю в калюжі – ніхто не осудить.
Нехай буду мокрий, бо я так бажаю!
Мені все одно, бо хтось когось любить
І тихо на вушко каже: «Кохаю!».
А я упаду, навколішки стану –
нехай навіть жити мені не охота!
Буду тихенько, хоч и погано,
збирати шматочки нашого фото…
як на мене його варто трошки підкоректувати
але стан доводі знайомий
я про калюжі
і про дощ
якось так у спогади кинуло
bergamot відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не думаю що треба його доробляти - я не поет. Це мої почуття и на одній полці з Кобзарем я не буду це реальність... але я розумію, що ми завжди находимо щось, що дає нам спогади про минуле.. пишіть та вивільняйте ці дурні спогади
