З дитинства сон в цяцьковані світи
Мене повів казковими стежками.
Торкались чуба теплі руки мами
І всі шляхи стелились килимками:
Що я й не знав, яким мені піти!
Не виберу яким мені піти.
А може, цим, де змій червонобокий
Собі зникає, зовсім не жорстокий,
Тікаючи за обрій синьоокий.
Щасти тобі, мій змієчку, щасти!
Не виберу, яким мені піти.
А може тим, де чуть моторів гуки,
Повз вітряка, що чорні крила-руки
Здійма і запитає, мов онука:
-Куди ж це, синку, чимчикуєш ти?
Не виберу, яким мені піти.
Де? На якому дівчина вродлива
Мене чекає: ніжна, соромлива?
Моя русалко: гожа і цнотлива,
Це ж на якому причаїлась ти?
І вибрав я, яким мені піти.
Там дні мене чекали многотрудні,
Любові жар і лиховістя студні,
Озерця свят і море сірих буднів.
Втонули в них цяцьковані світи.
