Мрію вивчити твою посмішку додна,
Щоб коли дивитися на неї- кололо.
Щоб насолодитися нею сповна,
Щоб вона на крилах палала навколо.
Ти і я . Ми назавжди на тисячу років.
Як приємно нам мовчати разом,
Як же хороше не чути тих кроків.
І стрибать в соковитий газон.
Вони всі інші. Вони не такі.
Низенькі, хвостаті і сірі.
Показують нам різнобарв,я себе,
А мозок у них чорно-білий.
Та радість грайлива на жвавих обличчях-
Затінена яма сміття.
Вони своє щастя купують в оренду,
В оренду топтають життя.
Невже їм насправді цікаво так жити?
Стежками протоптаних днів?
Невже вони дійсно не здатні любити
Потворних своїх ворогів?
Мені справді сумно, і лячно мені,
По щічках тече вирій сліз.
Мені жаль вас, і жаль вашої душі,
Яку затягнув переповнений віз.
Наш цікавий гротеск нам цілує уста,
Нам приємно і тепло живеться.
Нам гірка ваша темна скупа похвала,
Ваша дурість вже скоро проллється.
Мій приємний, ласкавий, ти янголе мій,
Нам немає коли позіхати.
Ти мій ключик від світу, яка я щаслива
Словами не передати...
