Хоч рідко, та блукаємо в тумані.
Де кожен кущ і камінь - самота.
Ніхто не бачить інших і дедалі
Самотнішою чується душа.
Цей дім! Він повен був усмішок.
Як було світло у моїм житті.
Але прийшов туман, беззвучно. без насмішок.
Проте прогнав усіх, близьких мені.
Я знаю - мудреці теж помилялись.
І темрява проймала раз у раз.
Частенько, ідучи, об камені вдарялись.
Синці додали досвіду не раз.
Ми рідко забредаємо в тумани,
Але без них життя, це не життя.
Багаті, бідні, королі, султани .
В тумані всі вони- це самота.
