Я б не хотіла знову Вас любити,
Дивитись в очі, чорні і сумні,
В мовчанку гратись, ніжно говорити.
Це не для мене більше. Ні!
Не хочу я вже Ваших поцілунків,
Не ваблять знову тепліїї вуста.
Обійми Ваші не з найкращих вже ґатунків,
І мова неприродно так пуста.
Я Вами вже перехворіла,
Болячка Ви, на щастя, - не моя.
І повернути все я б не хотіла,
Та й в Вас дорога вже своя.
Прощайте! Повертать не смійте!
Не хочу більше філософії розмов.
Ви там, на свому місці стійте,
А я піду у невідомість знов.
Прикрі такі періоди в житі, коли приходиться з кимось переходити на "Ви"...
Дивно... стільки знаєш людину, скільки пережито почуттів, стільки її поглядів відчуто на собі, а тоді раз... - і все! Знов чужі люди...
Оленка Діхтяр відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згідна з Вами.
У таких випадках між двома залишається лише нещирість і лицемірство. Жаль.
Гарно!!!
