Я
зранку
встав ,вставав як
перше.
І на душі було
вже трохи
легше .
В вікно
заглянув-сонце
сходить.
І тихо ззаді
ангел мовить:
живи...радій...радій,що
ще
живеш.
Й не думай,що в
серці
біль несеш.
Цей біль
пройде ,усе
пройде.
І серце іншу десь
знайде .
Я слухав...слухав
і радів...
Та
жаль,відповісти
йому
не вмів.
І справді,ніби
затягнулись
рани .
І з рук упали ці
важкі
кайдани .
Душа тихенько
гомоніла .
А серце
билось ,ледь не
мліло.
Я усміхнувся,не
усміхавсь
ще так ніколи.
Я здивувався від
короткої
розмови .
А може все? А
може
справді все
пройшло ?
І з серця мого
кохання це
пішло .
Пішло назавжди
і не
вернеться ...
І тут вже серце
швидше
бється .
І кров до голови
надходить .
А мій язик і слів
вже не
знаходить .
А надворі
лелечій клекіт.
І враз я чую
тихий шепіт .
Я зрозумів,що це
неправда,сон це
був.
І ангела свого
насправді я
не чув .
А що ж цей сон
для мене
означає ?
Незнаю,от тільки
серце
кровю обтікає.
Душа тривожно
щось
мовчить .
А серце палко
так горить .
І біль з душі цей
не
зникає .
А тільки серце
догорає .
