Як холодно зимою знають тільки Дерева.Їм зимою найхолодніше...
Білий,холодний,зимовий сніг багатошарово вкриває замерзлі Дерева.
Лиш Вітер зжалюється над ними тільки дмухне і дерева колихаючись скидають з себе цей зиовий вантаж.
Їм стає легше...можливо навіть і тепліше.
Найбільший їхній друг це - Сонце...
Воно тільки на них гляне і від того тепла що випромінюють сонячні очі їм стає добре.
Дерева відчувають як через їхню міцну,тверду,чорну кору пробивається тепла сонячна усмішка...
Бува Сонце аж так про них попіклується що їм стає дуже спекотно,вони відчувають як не витримує сонячного дотику їхня багаторічна,ширшава...Дерева загоряються і зрештою вмирають...через свого кращого друга.
Після тяжкої втрати,Сонце,бува,не хоче виходити з поза хмар...Там воно тужить за своїми друзями котрих вже нема...
Та хмари розраджують Сонце і воно знову з`являється,починає промінцями прогрівати Землю,від сонячної усмішки знову і знову все виростає, проростає,і родить...
Сонце - ласкаве і добре для всіх однаково і за те його всі люблять...
І воно всіх любить...І тому дарує знову і знову всім своє тепло...
