Не шукай ні у чому знаків… Витікають хвилини зі жмені...
тане сніг, нагромадився накип… на словах, що притихли в кишені...
розсипай в каламутні калюжі: Головне вперемі́ш з мішурою…
водостоки судомить байдужість монотонною сірою грою.
годі, годі спинатися вгору, назбиравши під нігті асфальту…
то був порох… у дзеркалі порух, зсув тінЕй на глибинах базальту...
незважай, так і звично, і легко – управляти життям, наче з пульта,
і змиритись, що небо далеко, і цю клітку піднести до Культу...
Тільки в сірий, запльований січень, коли тиснуть і стіни, і хмари,
Вже нікуди ніхто не покличе дивним світлом крізь сірості шпари.
І не треба ні масок, ні вІршів, дня нового вже роздані ролі…
Потопає промінчик у тиші, загубивши ключі і паролі...
І не треба ні масок ні віршів, дня нового вже роздані ролі…
Потопає промінчик у тиші, загубивши ключі і паролі…
І я колись думала, що нетреба віршів...
Але , ні таки ТРЕБА!
Рені відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
