У під'їзді шумували баси звідкілясь згори. Під сходами, згорнувшись калачиком, спав безпритульний, аромати псини й поту переривали смердоту його сечі і помиїв. Анна виблювала між першим і другим поверхом. Спираючись на парасолю-тростину, вона продовжила підійматися. Витерла куточки рота носовим платком, хотілося зробити глибокий вдих, та вона миттєво спровадила цю думку геть. Провівши долонею по парасолі, приклала зібрані краплі до лоба - обличчя, здавалось, палало. Низькі частоти відкололи ласий шматок білила поверхом вище, Анна злегка здригнулася, стиснувши рукоять із лакованого чорного дерева. Агатові нігті, під масть очей, злились з глянцевою текстурою. Подивилась угору – нікого – і заходилася отряхувати парасолю, краплі, шо впали , згорбилися на площадці.
Анна обернула ключа й увійшла до квартири. Усюди ввімкнено світло, грала яка-то істерично кислотна музика – отже, Ромео був удома. Вона розкрила і поставила парасолю, жбурнула пальто на штативну вішалку, шо тут же погойднулася, і пішла на кухню випити склянку води чи соку – будь-чого, тільки б перебити блювотний присмак і виштовхнути спогад про той запах. Відкрила холодильник – там ще стояв пакет з гранатовим соком. Наливши собі трохи, пішла до кімнати.
– Привіт,– привіталась Анна, відпускаючи губами стакан.
– Привіт, Мі, – зарухалась сигарета, мимохіть збивши попіл на клавіші.
Невиразної статури, навіть дещо сутулий, з жовтогарячим дикобразячим волоссям, Ромео сидів за комп’ютером – вочевидь, знов займався чимось недоступним уяві пересічного обивателя. Обличчя, ще з хлоп'ячими рисами, було напружено – сама увага. Довгі пальці легко бігали по кейпаду, наче щупальця двох восьминогів, захоплюючих здобич. Довкола звично розкидані якісь факси, гаджети, антикварні плати, креслення. Підлога була буквально заслана обрізками різнокольорових проводів, зіжмаканими дискетами і недопалками, шо місцями пропалили килим, по якому в ритм музиці вистукували ноги в нових кросівках, причому один був зелений, а другий жовтий. У Анни існувало припущення, шо у всьому цьому завалі вони мають відповідні пари, та Ромео про це і не здогадується. Над столом у повітрі приглушено сяяла голограма його дівчати. Вона була не надмір розумна, не така вже й гарна, проте стежила за новинками софту, не гидуючи дешевим транком, а для Ромео цього більш ніж досить. Їхнє знайомство сталося три дні тому в клубі «БАР». Серед фанатиків концепцій віртуального існування Ромео мав вагоме ім’я, тому специфічних зусиль, щоб почати з нею зустрічатися, не потребувалося. Клуб притягував усіх своєю простотою і свіжістю ідей, подібних андерграундових рухів немає в Головному Кругові – центральному районі Біотрешу. Ромео змушений був гаяти багато часу, аби вибратися з середовища «твердоголових» і упірнути в свою стихію. І він був би радий перебратися туди зовсім, та не міг полишити Анну.
– Закурив усе навкруги,– вона стомлено посміхнулась і сіла поряд,– шо нового у мережі?
– Все по старому: лізу куди не треба, знаю занадто багато,– на завзятому обличчі награно завиднілись рівні білі зуби,- у п’яти «льодах» сиджу.
Він артистично підкурив наступну цигарку «Брахман» з доданим запахом фіміаму, ввімкнув поглинач диму. Анна пересіла у крісло, щоб напевне уникнути сморідної суміші курива. По закінченню робочого дня їй завжди хотілося просто зварити кави без цукру і прилягти на канапу, заводячи при цьому яку-то несилувану світську розмову.
Голографічні шпалери, шо їх Ромео апгрейдив останніми версіями анімаційних програм, завмерли. Навпроти Анни нічим не заставлена стіна відрізнялась динамікою. Ромео побачив – вона замріялась. Ось-ось вона стане більш серйозною, повернеться до нього і заведе якусь мрійливу бесіду. Для нього бути чутливим і розуміючим – навіть прикидатись – вартувало чимало внутрішніх сил, він зовсім для цього не годився. Через те він успішно спростив обстановку.
- Каву будеш?- пронявчав він, із невидимою досадою уже прямуючи від монітора на кухню.
- Так, поміцніше!..- не віриться, сам Ромео, сам Норд поклопотався запропонувати їй каву. Полум'янисті губи потягнулися легкою усмішкою.
-Окі. Доречі, Мі, ті чуваки, шо ото їх скопіювали – вони все-таки живі,– почувся голос із кухні, загуділа кавомолка,– а знаєш звідки я знаю? Я їх розшукав, більше того, вони зі мною заговорили! Це як у янгола з крила пір’їну ускубнути. Вони не проти, сподіваюсь, будуть хоча б ще раз поспілкуватися. Цікаво, вони там живі, чи як? Прикинь таке, ніхто не повірить.
Анна поставила склянку поряд на підлогу і розслабилась, втопаючи в кріслі, обійми якого були м'якими і лагідними. Йому було дозволено її обнімати, торкатися її ліній, насолоджуватися запахом її шкіри. Ніби міцні чоловічі руки в яких відчуваєш себе в абсолютній безпеці… напруга полишає тіло… слабкість. Вона, закривши очі, слухала, як Ромео звично буркотів про чергову урбаністичну легенду. На цей раз про скандальний експеримент з оцифрування свідомості, який не вдався і його згорнули. Ромео вже давно був переконаний, шо шось тут не так, і ось він ніби з ними говорив. Швидше за все, його друзяки з нього глузують, або він сам сміється з неї. Відриваючись від віртуального всесвіту він завжди говорив про нього.
Вивівши звук шпалер гучніше, розбавила цим бубоніння Ромео. Дерево з різнобарвним листям продовжувало погойдуватись так само ліниво, але шелест став виразнішим, можна було відчути, як легкий вітер непокоїть окремий листок – то жовтий, то темно-зелений, то взагалі зачепить голу віть і на секунду зависне тиша...
– Забирай, нордична кава від нордичного брата – Анна миттєво відкрила очі й квапливо взяла білу гарячу філіжанку.
Вона цінувала, шо Ромео підігрує їй у моменти, коли це необхідно. Ця опіка може і нагадувала звичку, напрацьовану для уникнення зайвих проблем, та все ж мала чистий характер.
- Ну а шо там сьогодні в тебе?- він повернув свій стілець, аби сидіти напроти.
- Якшо те, шо крізь мою голову знову пройшли терабайти архіву, тобі цікаво,- зробила ковток кави,- можу повідати у подробицях.
- Ні,- Ромео з неперевершеним артистизмом зробив налякане обличчя,- ліпше давай я розповім, ми з чуваками крякнули камери спостереження «Жульєна», того мажорного клуба …
- Ох, ці мені вже твої «крякнули»...
Анна побоювалася, шо за подібні пригоди він колись може утрапити до в’язниці, тому намагалась не слухати подібних історій – зрештою краще не псувати собі нерви і не дізнаватись, шо і кого вони там бачили, і чи викладено вже запис із камер у мережу. Ромео і Анна жили в занадто різних вимірах. Вона, допивши солодку каву, пішла спати.
Довга, цупкого плетива спідниця з розмаїтих ниток акуратно покладена на спинку стільця, зверху біла блуза в світло-коричневу смужку. Нічна сорочка покладена поряд. Укутавшись білосніжним укривалом, Анна зосередила думки на світлій прохолоді, шо розстелилася по ніжній, як у дитини, шкірі. Тканина овіває танучою хмариною, чутно, як десь далеко шелестить червоний листок, за ним синій, фіолетовий, жовтий... білий... Анна задрімала, міцно обійнявши подушку.
Якесь тривожне почуття не давало повністю віддатися сну, провалитися в нього. Вона немов зависла над океаном сновидінь і трималась на тонкій ниточці хвилювання. Між двома світами. Неможливість шось змінити. Стан невагомості, який так хотілося скасувати, але свідомість була на це нездатна. Вона просто випірнула на поверхню. Анна відкрила очі, проте не рухалась. Тільки уривисте дихання. Непрошені думки заходились гудіти і охопили весь простір довкола; не в змозі дати їм ради, вона, розтираючи сонне обличчя, підвелася з ліжка. Ледве знайшовши ворсяний халат, накинула його і пішла до кімнати Ромео.
Він, наковтавшись пігулок з кофеїном, поткнувся носом у світле вікно мережі. У попільниці дрімала напівзотліла сигарета.
- Ти не спиш?- він подивився на неї почервонілими очима.
- Та, тривожно чогось. Не засинається...- вона важко зітхнула
- Буває. А… е-е, ти чула в нашому районі ходять якісь стрьомні пропагандисти? Не чіплялися до тебе хоч? - м’яко відказав Ромео.
- Ні, ні. Просто якесь неясне відчуття. Я би сказала, якшо шось було не так. Я піду спробую заснути ше раз, і ти давай не сиди довго.
Анна взяла зі столу пігулку заспокійливого, запила кавою з братової кружки. Ромео, спостерігаючи за нею, задумливо затягнувся на повні груди і випустив величезну хмарину диму, яку вмить усотав поглинач. Вона мовчки пішла до себе і уклалася в ліжко.
Через якийсь час до тіла прийшла бажана комфортна важкість, чи то було заспокійливе, чи втома, назбирана за день - так, чи інакше, тривога відступила і Анна опустилась в м'яке густе сновидіння, яке наранок не зможе пригадати.
ID:
229610
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.12.2010 13:26:21
© дата внесення змiн: 24.12.2010 13:18:03
автор: Латишев Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
