В один прекрасний і чудовий вечір,
Коли на небі вже сіяла не одна зоря,
Прийшли до мене ось такі огидні речі !
Й перевернулась зверху вниз вся голова моя !
На все що так надіявся і так багато часу тратив.
У те, що вірив й так чим дорожив.
Все полетіло у трубу з життя як ніби витер !
Все прощавай все те що я робив !
Як ніби страшний сон наснився ось сьогодні,
Та це реальність й ця байдужість – це є не брехня
Байдуже все – я просто здався раптом в ці веселі будні.
Це жах – я здався, програна війна…
І я став вірити, що смерть - це навіть добре,
Нема там болю, ти ніде – ти ніби пустота.
Так світить лампа, тихо так уже надворі,
Лиш сльози по очах біжать
Такі солоні, їх хочеться скоріш витерти…
І самота…
І я став вірити , що я нічо не можу,
Я став слабкий духовно – дух мій зажуривсь
Кому ось вірш цей прочитати зможу ?
Не знаю … на світ як ніби оком інваліда подививсь.
Відомо , що ниття моє нікому не потрібне
А хвилин двадцять тому готовий був піти.
Немиле завтра вже чекає – я тут , я вільний
Невже це я – вже засинаючи людина без мети ?
