По вікнах вагонних,
Мов рамах віконних,
Щось тихо й натхненно вистукує дощ.
Із смутком холодним
У серці знов спомин,
І ти в моїм серці – небачений ХТОСЬ.
Ми всі пасажири
В життєвому вирі,
Нехай без вагонів, купе чи плацкарт.
Ми всі пасажири –
Без миру й у мирі,
Хто фініш пройшов,
Хто став тільки на старт.
Життя – швидкий поїзд,
Проходить без збоїв.
А раптом зупинка –
Зупиниться хід.
І час переломів, затримок, застоїв,
Помилок чужих, щастя, горя і бід.
Усе це проходить…
На станції входить,
А, може, в життя новий зовсім цей ХТОСЬ…
По вікнах вагонних –
Він все не проходить –
Щось тихо й натхненно вистукує дощ.
