(Біблійська притча
з гумором і не без моралі)
Давно було… За прастарих часів…
А може й не було, та кажуть люди:
Жив чолов’яга і свій Хрест носив,
Як всі ми носим, зрештою, повсюди.
Йому дісталась доля непроста:
Не квітом – терням встелена дорога,
Тож він змінити вирішив Хреста,
Та й з тим подався до самого Бога.
Навдивовижу щедрим був Отець,
Питань не задавав і не сварився,
Мов добрий пастор до своїх овець…
Лишень махнув – і склеп святий відкрився.
І чоловік з подякою в очах
Пішов шукати щастя між Хрестами.
- О! Цей ще гірший – навіває страх,
А той важкий, немов базальту камінь.
Цей – симпатичний, але замалий, -
Я більшого у цім житті вартую.
Той в плечі тисне – дуже незручний…
Так можна й рік шукати «в холостую»!
…Здається, є! Пасує… It's the best!!!
Дозволь забрати…
- Та, бери, не шкода…
Лиш зауваж, що це – той самий Хрест,
Що ти, мій сину,кинув біля входу…
7.06.10
Дякую за увагу до моїх творів. 
