Самотність знов заполонила душу…
Я знов залишилась в тенетах самоти…
Нема любові – визнати я мушу…
Сама самісінька блукаю у пітьмі.
Хоч поряд люди – родичі і друзі…
Ну то і що? – я все одно сама
Живу весь час в якійсь страшній напрузі…
Хоч серце каже: «Ти тут не одна…»…
Й нехай! Я все одно не знаю,
Чого чекать в безмежній самоті…
І кожен день від краю і до краю
Блукаю по занедбаній землі.
А хтось знайде хвилиночку спокою…
І скаже хтось: «Життя – чудова річ!»…
Можливо й так.. але чомусь до болю
Самотньо жити з жалем віч-на-віч.
Печаль пройде… і знов розквітнуть квіти,
І знов весна надію принесе,
І на подвір’ї бігатимуть діти,
Й самотність десь назавжди відійде!..
