«Ти будеш зі мною завжди?» - Ледь чутно шепотіла вона, не послаблюючи обійми, й лише мізер віднявши свої вуста від його обличчя, на відстань кількох міліметрів, так, щоб між їхніми тілами могли вміститися слова, і знову притиснулася до його щоки, ніби вони взагалі були одним цілим.
У відповідь почувся важкий подих, мужні й сильні руки міцніше огорнули прилинуте до нього тіло: «ти ж знаєш…»
«Не кажи нічого…» - Спинила п’янким поцілунком. Поцілунок заглушив, затопив, накрив хвилею пристрасті… хвилею несамовитості… хвилею блаженства… Кожен дотик дарував, до цього незвідане відчуття… Здавалося, що раніше вони взагалі не знали: що таке плотська любов. Відлуння його пальців на тілі дівчини озивалося такою палітрою почуттів та емоцій, що складалося враження ніби все її тіло складала одна величезна ерогенна зона. «Не кажи…» - В забутті, несамовито, на межі реальності й поза реальності шепотіла вона. І уже не знала: шепочуть її губи чи стони бажання з її грудей покривають час і простір навколо.
«Боже, яке щастя – відчувати його обійми, - десь, крізь божевілля пристрасті пробивалися раціональні думки, - як про це багато мріяла… нарешті…»
В певні рідкісні моменти їхні губи роз’єднувалися й було чутно її заповітне: «не кажи нічого…» Воно звучало так пристрасно й несамовито, ніби мало слугувати якимось магічним закляттям, що врятує світ чи, принаймні, цих, божевільно-бажаючих один одного, людей від загибелі.
«Не кажи…» - задихаючись, хапаючи повітря, знову народили її вуста.
- Я знаю як дарувати тобі задоволення, тільки дозволь, - його голос звучав так солодко лише тоді, коли він говорив переповнений коханням. – А потім будуть наслідки про які ти так мріяла. Дозволь…
«В голові пролетіло: любий мій, о якби тільки це було можливим… якби…»
- Я хочу тебе поцілувати… - так само несамовито, пристрасно і приречено на кохання озвався її голос.
Час занурений у пристрасть… Час без повного фізичного, але цілковитого душевного поєднання… Поєднання непоєднуваного… На межі дозволеного й табуйованого… Існування поза реальністю… Життя із пристрасті… Часу не існує… Простору немає… Є він… Вона… Пристрасть… Рамки стерті… Заборон не було… Боже бережи… Віддатися в руки… Богу чи коханому… Трансцендентна… Лю…
- Ти на вершині уже більше двох годин. - Його голос пробивався крізь хмару несамовитості.
- Що? – Вона чула слова, але не розуміла їх.
- Ти на вершині більше двох годин, - м’яко і ніжно повторив він.
Тіло її продовжувало танути під шершавими руками, а мозок був сп’янілим від мрії, що збулася і лише за третім разом їй вдалося зрозуміти контекст його слів.
- Я довіряю тобі… - І знов провалилася в п’янке солодке заборонене небуття чуттєвої любові.
Не хотілося абсолютно нічого… В раю не немає бажань – лише задоволення…
