Не люблю
Я не люблю слабких і недолугих,
Тих, що розвозять сльози по щоках,
Що завжди плачуть, ниють і волають,
В лещатах долі стогнуть повсякчас,
Бридких в своїй чорнезній безнадії,
Огидних у шмаркатому зневір’ї,
Що раз об твердий камінець спіткнувшись,
Жариною життя обпікшись трішки,
Упавши від пориву вітерця −
Не у спромозі знову підвестись,
Не в змозі витерти солоний піт з чола,
Та стиснуть зуби, закусить губу,
Зібравши силу й волю, йти вперед.
Не шкодувать їх треба, а ганьбить,
Висміювать, та лише не жаліть,
Бо лиш пройшовши всі страхіття лісу
Материм вовком стане цуценя,
І виживши у пеклі й тьмі савани,
Могутнім левом стане кошеня,
І лиш, коли породище безформне
Пройде крізь преси, молоти й вогонь,
Крізь гарт горнила і ковадла
Тоді булатом зробиться крицéвим,
Гнучким і твердим, гострим і блискучим,
Ввібравши в себе силу всіх стихій,
І все тоді підвладне силі криці −
І ті стихії їй впадуть до ніг.
Не буду шмарклі я нікому витирати
І руки з ями я нікому не подам,
А в руки ті, простягнуті до мене,
Вкладу кайло, сокиру та меча.
Вірш сильний і бездоганний.
Ідея щодо слабких - "Не шкодувать їх треба, а ганьбить" не нова. Чи бували Ви в інтернатах для неповноцінних (фізично,розумово) людей? Що робити з ними?
Гнат Голка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я не про фізичну(розумову)слабкість взагалі-то казав, а про моральну. Невже не зрозуміло, ніби ясно написано "тих, що розвозять сльози по щоках, що завжди плачуть, ниють і волають, в лещатах долі стогнуть повсякчас...".
Написано з рішучістю (це відчувається)! І вірш гарний!
Єдине, - я вважаю, що потрібно допомагати тим, хто слабший, кому важко підвестись після того, як впав.. А ви вже, напевно, не раз з таким стикались, і дійшло аж до того, що витягати з ями когось набридло..
Гнат Голка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар. Абсолютно правильно - набридло витягати не гідних цього. Я десь чув, що якщо по-справжньому хочеш допомогти голодному, то не хліба йому треба дати, а вудочку або серп.
