Якщо б тобі закрили очі
простою марлею зі сліз,
ти зупинив би найдорожчі
хвилини болю? Той поріз,
що змусив серце охолоти
невже закутав би твій стан?
Ні, я не вірю... Ти ж боротись
у цім житті навчився сам...
Тож простягни свої долоні -
нехай тремтять вони, забудь...
Забудь, що ти у цім полоні,
Збери свою стражденну лють -
і виплесни її із серця,
кричи на світ, ти ж не німий...
Усе позаду зостається,
а ти... а ти такий самий...
Я в тебе вірю, ти - частина
мого великого нутра.
Не піддавайся більш, хай лине
усе погане в небуття...
Ти - світлий день,
ти -сонця промінь,
ти- золота перлина снів...
Ти будеш жити
і в любові
ховати погляд свій з-під брів...
так гарно...
