Що? Ти вже їдеш? Ну, давай!
Пора. Я розумію.
Ну, що ж, тоді, не забувай!
А я чекати вмію.
Не бійся, все чудово буде.
Та, не хвилюйсь даремно.
Іди, а то вітер круте
Спідницею не чемно.
Ні, вже не буду як тоді
Я потяг доганяти.
Поглянь, не зручно так мені
На каблуках скакати.
Ти обійми мене скоріш
І не дивися в очі!
Мовчи, що не побачимсь більш,
Зустрінемсь, коли схочеш...
Що ти не хочеш? Їхати?
А... Їхати вночі...
А я не хочу дихати,
То ж краще ти мовчи...
Зіжму твої долоні
Холодними руками.
Питаєш, чом холодні?
Бо вітер дме між нами.
Давай іще разочок
Обіймеш на прощання
І поцілуєш в очі,
Продовживши мовчання.
Ну все, все, йди, бо он гукають!
І я собі піду вже...
А, знаєш, щастя не шукають,
Про рідне позабувши!
