Ні Біблія, ні Скіпетр, ні Слово
Не врятували.
І нема Основи,
Яка б Надію давала.
Змішалось все.
І Продано немало.
І Світ кудись несе.
Земля.
На чорному - зірковім покривалі.
І Чоловік на нім -
Червяк.
Хамелеон.
І давить Жаба.
І солов'єм співав би,
Чи орлом літав.
А все одно в Умі
Чи Хліб,
Чи Влада.
І нас що найменше -
Більше вдвоє.
Бо в кожному по два.
Один - дневний.
Усміхнено-сріблястий.
І лукавий.
А інший…
Приходить ніч…
З собою віч на віч.
Й натягуєш у страсі покривало.
І мовиш "Отче наш".
Ще ніби віриш.
Ще ніби віриш.
Та це рідше.
Бо світишся у ліжку
Болотяно-непевним світлом.
Питаєшся чи Бога, чи Себе:
Ну скільки ще?
Ще скільки?
Господи,
Великий Всемогучий!
Святий Боже!
Кінчи цей бедлам.
Бачиш,
Нас вже не страшить
Варитись
Вічність
У котловій гущі.
Нами втрачене
Святеє слово
«Там».
Ми є Тут.
І ми волієм більше
Жертвувать
За Владу,
Чи за Хліб.
Ще Правда
І Віра,
І Істинність почуттів
У Смерті єдиній присутні.
Бо їй вже байдуже
До твоїх Гріхів і Боргів.
І це розуміють
Близькі і Далекі.
І просто
Присутні.
І тільки Музика сумна…
І тільки Музика…
І є ще Краса.
Але і вона
По вуха в Брехні,
І по пояс в Розпусті.
І бідна Душа
Гірко плаче в тобі.
Безслізно.
І часто.
І часто
У Бійці та Чарці.
І Розум -
Несамовіє.
Тихесенько сходить…
Від Безпорадності.
І є ще Надія
На Душу і Розум.
Та Більшість - не вміє
Та Меншість - не сміє.
Бо важко.
Бо страшно.
Перший
Зробити
Крок.
І скільки сказано
В свій час.
Великого та Вірного.
І все воно проходить
Ніби Повз Нас.
І Ми Йому -
Не Віримо.
І тільки Лірика сумна…
І тільки Лірика…
А ти – Поет.
І ти – всім заважаєш Жити.
Заважаєш всім.
Бо що твої Вірші…
Бо є вода.
І Тіло хоче Пити.
Бо Хліб є.
Є Боротьба за Хліб.
