Шукаєм правди, істини шукаєм,
і судимо по різних полюсах.
Життя пливе і час збігає.
А правда де? У кожного своя.
У кожного свій міх, набитий жмихом
розчарування і брехні,
де фальші напхано суєтним виром
закам"янілої душі.
Там в ріг мішка забилась пиха,
а другим рогом - заздрість пре.
Байдужість блима сивим оком,
гадя страху наверх повзе.
Нема рахунку вже гріхам,
не добираєм слів богам.
І що той гріх - його у міх!
Живемо в час, що проти нас.
Та вже коли несила міха тягать -
з-за пазухи торбинку дістаєм,
де дрібка совісті й окраєць правди,
і молитовник від Луки.
Начистим душу аж до блиску,
гординю в жорна покладем.
Від сироти не ждемо зиску,
і бідного дурним не назовем.
Є правд багато, як стежок у полі,
а істина одна - дорога без кінця.
Іде по ній лиш тільки вільний,
що міха скинув в небуття.
Єдина правда - дорога до кінця...
