(чоловіку Василю)
Чого до мене ти так довго йшов
І я раніше на твій шлях не вийшла?
Та все одно ти мій, ще не опалий дужий клен,
А я твоя, хоч пізня, зате стигла вишня.
***
Ні! Я не ніхто.
І я нізвідки не взялась.
Вогонь горів,
А я в нім не згорала.
Мене рука Господня воскрешала,
Щоб в слові
Я продовжила життя.
***
Кажуть: я - "біла ворона",
Помало до цього я звикла.
Але ж чогось біла - не чорна,
А, значить, я ближче до світла.
***
Бувають злети і падіння,
І шлях твій огортає ніч.
Ти чистим збережи сумління,
Все інше-гра, не варта свіч.
***
Я ділю хрест стражденної землі,
О, мої думи, ви чого не втішні?
Я виколисую усі свої жалі,
А потім залишаю їх у вірші.
***
Чого ти чекаєш від мене, Вкраїно?
Що можу принести я в дар?
Лиш серденько щире твоєї дитини
Кладу на свободи вівтар.
***
Допоки в жилах ще нуртує кров,
Допоки пам'ять ще слова не стерла,
Я заспівати хочу про любов,
Та так, щоб смерть почула і...померла.
***
Коли нас огортає гнів.
То словом можемо убити.
А як прийдеться похвалити,
То часто нам бракує слів.
***
Шукайте думку, не слова високі,
Хай мої вірші будуть кособокі,
Написані при світлі з каганцем.
Зате з відкритим до людей лицем.
***
Я не поет. Я простопишу вірші.
Від когось краще, а від когось гірше.
Писать зарозуміло не умію,
Та серденько від цього не міліє.
***
Стопилась остання крапля воску,
Погасла свічка. Ось і все. Кінець.
Для Бога - ти лише проста людина,
А не набитий євро гаманець.
