* * *
Ранок налив у світильник олію.
Світ у світлі маліє,
Світ, у якім
Храми ростуть грибами,
На вівтарях возлежать топ-моделі,
Від молитовного дому – один квартал до борделю.
Небо розкопане,
Хмари розгорнуті,
Зорі полічені
І у сузір’я намертво вгвинчені.
Жодної зірки серпневим ночам
Не лишили.
В скляному годиннику замкнено час,
Сиплеться він по піщинці безсило.
Загвинчені зорі, розкопане небо…
О де ти, втрачений раю?
Там вірити можна не тільки у себе,
Бо світу Евкліда вже не довіряють.
Я затопчу у грунти многоярусні
Учорашні образи булатні,
Бо вірю в щасливий шлюб хвилі і паруса,
Бо вірю, що обрій – крилатий!
Хай
Небокрай
Вертикально іздибиться –
Я вірю, світе наш, іже єси,
Бо натхнення моє народилося
Під зодіаком роси.
