Вона одна така на цьому світі,
Чита Коельо, вірить в чудеса:)
І карі очі, що для зір відкриті,
Собою поглинають небеса.
І ця усмішка, що неначе літо,
І ця любов до зміни усього...
У неї будуть дуже гарні діти...
Але це потім, року одного.
Траплялася у нас негода,
Злість бігла морфієм у кров.
Мені про це згадати шкода...
Назавжди друзі... вічні знов...
А час пройде (він пролетить сапсаном)
І кожен закрокує вже окремо.
Ми будем жити правдою, обманом
В Полтаві, у Лубнах чи у Сан-Ремо.
А поки що все йде життєво:
"ВКонтакті", Майер, опірмати.
Роки втечуть собі миттєво -
Життя - театр, мусим грати.
І пише щось Коельо поволі,
А хтось спалив останні мости...
Я дуже-дуже вдячний долі,
За те, Іринко, що поруч є ти...
