Ці літери... Їм варто заблищати
В контексті надльодових переправ…
Вже скоро доведеться пробачати
За те, що міцно усмішку тримав…
За те, що завтра небезпечним цвітом
Від радості кружлятимуть думки…
Тому, що можуть серце перегріти
Перефарбовані смішні ляльки…
З тих міркувань, що дуже тихо плачуть
Чиїхось вій несправжні імена…
Від того, що тоді стаєш гарячим,
Коли в обличчя зраджує весна…
Коли від іграшкових перевтілень
Сміється китицями об’єктив…
І через те, що знати не хотіли,
Кого невиправдано засмутив…
Кому віддячено – одноманітність…
Від пересохлих висмолених губ…
Перестилає згорблена елітність
Зім’яті ліжка. Відмовляє зруб
Вибагливим колодязним капризам…
Не через те, що щедрість розгубив…
А просто воду – діставати знизу…
А зверху пити…Вже для когось жив…
Палахкотить іконами сумирність…
Від благодаті – кілька талих зим…
З криничних зрубів теж сміється вірність
І попри те, що хтось стає чужим…
