Сніг рівнесенько лежить,
Морозець дошкуляє,
Сонечко низисенько блистить,
Все навкруги діамантами переломляє.
Ми ступаємо на діаманти,
Граємося з ними,
Набираємо повні черевики,
Блищать на одязі вони.
Очі жмуримо від блиску їх,
Ріжуть променями по очах
Вони, поки сонце за хмару не зайде
І новими діамантами з неї не посипле.
Додому зась, неможна їх нести,
Там де тепло,зникають діаманти,
З'являється вмить вода,
Залишає сліди на підлозі вона.
Тому й земля наша багата така восени,
Тримає взимку стільки діамантів на собі,
Щоби весною пустити їх з гори
На поля, на ліси, на гарні потім врожаї.
