Далеко, десь за горами,
За високими кам`яними брилами,
Немов за мурами,
У зелено-голубому морі,
Живе Русалка бліднолиця,
Зеленоока, гарна дівиця,
Заманює вродливих парубків чарами
До своєї приємної гостини,
Щоб потішитися ними,
Полюбитися, покохатися,
А потім на всі сторони відпустити,
Або назавжди у водах примарами залишити.
Є в неї родичка, сестра Сирена,
Яка моряків на кораблі, своїми чарівними піснями,
Заколисує, знаджує любовними принадами ,
З розуму зводить примарами,
Що вони більше нічого і нікого не чують, і не бачать,
Тільки її чарівний голос чують,
Тільки її вродливу бачать,
Тільки за нею у воду стрибають,
За її піснями зазивними пливуть,
Не впіймавши, не поцілувавши, не побавившись,
З сил вибившись, тонуть
І помирають, назавжди з океаном злившись.
Вони, сестри –примари, душ ловці,
У безкрайньому просторі водної безодні,
У безмежному Всесвітньому просторі
Почуттів: пристрасті і любові.
Так і ми, все життя на Землі,
Ловимо примари своєї любові
І ніяк не можемо їх впіймати,
Щоб бути щасливими...чогось не вистачає завжди.
