Я замкнулась в собі,
А на серці давно заметіль.
Йду вперед, а виходить - по колу.
Загубилась в юрбі,
А байдужість, то гірше ніж біль.
Тишу знову слова,
Наче гострим ножем розпороли.
На полотнах життя
все малюю знайомий портрет
І не вірю, не знаю, що буде.
Це найбільша покара,
коли замовкає поет.
І мовчанка ота роздирає напружено груди.
На полотнах життя
Серед масок облич і думок
Небо променем сонця
до мене щоранку сміється.
Я замкнулась в собі
на важкий, металевий замок.
Але серце живе,
Воно в грудях з надією б’ється.
Оценка поэта: 5 Не треба замикатися в собі і лишатися наодинці зі своїм болем. Це лише посилює біль та поглиблює рани. Як це не важко, але треба взяти себе в руки і витягнути в світ білий. Туди, де люди, друзі, інші проблеми і радощі...