Хто вам сказав,
Що на моїм обличчі сльози?
То – лише краплі холодного дощу.
Ці ваші жалощі больніші за погрозу.
Цих насмішок я більш не допущу.
Чому смієтесь?
Бо над вами сонце,
А наді мною диво ливні льють?
Зате склянках ваших сухе донце.
З моєї ж скоро ріки потечуть.
Чому заплакали?
Бо стала моя жаль для вас насмішкою?
То й плачте, плачте – свої ріки оросіть.
Згадаєте мене, коли з усмішкою
Серед дощу вас сонця промінь засінить.
